Нас лишили удвох (ШіРафа)

	🃏
	Розтікається вечір під добре вино,
	І розмова стає більш чуттєво-шовковою.
	Розпашіла, хоч навстіж відкрите вікно,
	Ти повільно скидаєш вбрання. З залишкового.
	🍷
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	Лишили удвох.
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	🃏
	Стиха ковзають карти стільницею знов.
	Ти їх вправно здаєш. А я хитро всміхаюся:
	Програш твій, вжеж, навмисний, — така вже любов.
	Я ж бо інколи теж вигравати не кваплюся.
	🍷
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	Лишили удвох.
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	🃏
	Ось лишається трусиків ввічлива нить.
	Ти ледь стримуєш стогін в солодкому збоченні.
	І, дивуючись силі своїй у цю мить,
	Я несу тебе в спальню на другому поверсі.
	🍷
	У спітнілих обіймах одне одного там
	Ми у ліжку куштуємо все, мною вигране.
	Потім — все, що люб’язно програла ти нам.
	Потім — те, що на двох вже було нами придбане.
	🃏
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	Лишили удвох.
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	🍷
	Розтікається ніч. Вже допите вино.
	Лежимо розпашілі і солодко стомлені.
	Прохолода йде в навстіж відкрите вікно,
	І тіла наші пестить, рідинами зрошені.
	🃏
	Нас з тобою, нарешті, лишили удвох.
	Лишили удвох.
	Нас з тобою, нарешті…
	Нарешті лишили удвох.
	🍷

Фізика тіл (ШіРафа)

	✨
	Геть пізньої ночі, ще мить — і засну вже,
	Стук серця щось мені луною в голові
	Крізь музику говорить і уперто зве
	В зірчасте небо без границь і без доріг.
	✨
	Ми в сні тримались за руки, перш як губами торкнутися.
	Вічно крихкий час геть зупинився.
	І вихляє у танці в небі тінь твоя спокуслива.
	✨
	В точку стиснуто простір, і вже мить — наче безвік.
	Ми більше за місяць, за землю, за Всесвіт.
	Очі — це єдине, що світлом є нам двом тут.
	В мелодії на видих-вдих втрачає Вічність цноту.
	✨
	Ми удвох — старанні учні:
	Створим універсум хоч навіть беззвучно.
	Ця фізика тіл є норма.
	Вічність в обіймах — життя нóва форма.
	Ти і я — світів безмежність,
	Де віки у секундах дарують лиш залежність.
	✨
	Дотик твій щораз підносить вище неба.
	Таж мапа космосу там геть не треба,
	Бо співає тиша від глибоких мелодій
	Стогонів та схлипів споконвічних зойків.
	✨
	Ми — високий струм
	Безутомних плинів, що ночами йдуть до ранків
	У краї, де ніщо не гине.
	Ми вдвох — моменти, що звіку не зникнуть.
	✨
	Ми удвох — старанні учні:
	Створим універсум хоч навіть беззвучно.
	Ця фізика тіл є норма.
	Вічність в обіймах — життя нóва форма.
	Ти і я — світів безмежність,
	Де віки у секундах дарують лиш взаємність.
	✨
	Щораз ночами в зірковім сріблі
	В обіймах ніжних буття нам двом світить.
	Тіла укотре в бажаннях тонуть.
	Пульси в ритмі унісонно.
	Ми поруч вічно, завжди і щойно.
	Ми поруч вічно, завжди і щойно.
	Десь поруч ми…
	Десь поруч ми…
	✨