|
🃏 |
|
Розтікається вечір під добре вино, |
|
І розмова стає більш чуттєво-шовковою. |
|
Розпашіла, хоч навстіж відкрите вікно, |
|
Ти повільно скидаєш вбрання. З залишкового. |
|
🍷 |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
Лишили удвох. |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
🃏 |
|
Стиха ковзають карти стільницею знов. |
|
Ти їх вправно здаєш. А я хитро всміхаюся: |
|
Програш твій, вжеж, навмисний, — така вже любов. |
|
Я ж бо інколи теж вигравати не кваплюся. |
|
🍷 |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
Лишили удвох. |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
🃏 |
|
Ось лишається трусиків ввічлива нить. |
|
Ти ледь стримуєш стогін в солодкому збоченні. |
|
І, дивуючись силі своїй у цю мить, |
|
Я несу тебе в спальню на другому поверсі. |
|
🍷 |
|
У спітнілих обіймах одне одного там |
|
Ми у ліжку куштуємо все, мною вигране. |
|
Потім — все, що люб’язно програла ти нам. |
|
Потім — те, що на двох вже було нами придбане. |
|
🃏 |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
Лишили удвох. |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
🍷 |
|
Розтікається ніч. Вже допите вино. |
|
Лежимо розпашілі і солодко стомлені. |
|
Прохолода йде в навстіж відкрите вікно, |
|
І тіла наші пестить, рідинами зрошені. |
|
🃏 |
|
Нас з тобою, нарешті, лишили удвох. |
|
Лишили удвох. |
|
Нас з тобою, нарешті… |
|
Нарешті лишили удвох. |
|
🍷 |
