Він був старшим за неї (“Он был старше её” Машина Времени)

🌃	🌃
Он был старше её, она была хороша	Він був старшим за неї. Та ж — красі не чужа:
В её маленьком теле гостила душа	В її янгольськім тілі світилась душа.
Они ходили вдвоём, они не ссорились по мелочам	Вони були скрізь удвох, і не сварилися навіть в думках…
И все вокруг говорили: «Чем не муж и жена?»	İ всі навкруг говорили: «Це зразкова сім’я!»,
И лишь одна ерунда его сводила с ума	Хоч лиш дрібниця одна йому й гірчила життя:
Он любил её — она любила летать по ночам	Він кохав її, вона ж — польоти свої по ночах…
🌒	🌒
Он страдал, если за окном темно	Він страждав, щойно вже на вечір йшло.
Он не спал, на ночь запирал окно	Він не спав, й на ніч замикав вікно.
Он рыдал, пил на кухне горький чай	Він ридав, пив гіркий холодний чай,
В час, когда она летала по ночам	Як вона десь літала по ночах.
А потом по утру она клялась	İ щораз, вранці вже, вона клялась,
Что вчера это был последний раз	Що оце був її останній раз.
Он прощал, но ночью за окном темно	Вибачав. Таж темно ніччю за вікном,
И она улетала всё равно	İ вона — улітала все одно…
🌓	🌓
А он дарил ей розы, покупал ей духи	Він дарував їй квіти і співав їй пісні,
Посвящал ей песни, читал ей стихи	Їй купляв парфуми, читав їй віршí.
Он хватался за нитку, как последний дурак	Він хапався за мрію, як останній глупак…
Он боялся, что когда-нибудь под полной луной	Він боявся, що як Місяць буде у повні, то
Она забудет дорогу домой	Вона забуде домашнє тепло.
И однажды ночью вышло именно так	İ якоюсь ніччю сталося сáме так…
🌕	🌕
Он страдал, если за окном темно	Він страждав, щойно вже на вечір йшло.
Он рыдал, на ночь запирал окно	Він не спав, й на ніч замикав вікно.
Он не спал, пил на кухне горький чай	Він ридав, пив гіркий холодний чай,
В час, когда она летала по ночам	Як вона десь літала по ночах.
А потом по утру она клялась	İ щораз, вранці вже, вона клялась,
Что вчера это был последний раз	Що оце був її останній раз.
Он молчал, но ночью за окном темно	Вибачав. Таж темно ніччю за вікном,
И она улетала всё равно	İ вона — улітала все одно…
🌔	🌔
И три дня и три ночи он не спал и не ел	İ три дні і три ночі він не спав і не їв —
Он сидел у окна и на небо глядел	Раз у раз крізь вікно він на небо дививсь,
Он твердил её имя, выходил встречать на карниз	Звав її на ім’я, стрічати спускавсь на карниз…
А когда покатилась на убыль луна	А коли коло Місяця йшло вже на спад —
Он шагнул из окна, как шагала она	Зробив крок із вікна, як робила й вона,
Он взлетел, как взлетала она,	İ злетів, як злинала й вона,
но не вверх, а вниз	та не вгору, а вниз…
🌙	🌙
А потом, поутру она клялась	İ щораз ранками вона клялась,
Что вчера это был последний раз	Що цей літ був її останній раз.
Он прощал, но ночью за окном темно	Пробачав. Таж морок ніччю за вікном,
И она улетала всё равно	İ вона — відлітала все одно…
И она улетала всё равно	İ вона — відлітала все одно…
И она улетала всё равно	İ вона — відлітала все одно…
И она улетала всё равно	İ вона — відлітала все одно…
🌃	🌃